Блог Центру навчальних та інноваційних технологій УКУ

Про те, що це означає для викладачів УКУ, ми поговорили з учасниками і випускниками сертифікатного курсу “Е-дидактика та змішане навчання“, який уже три роки поспіль проводить Центр навчальних та інноваційних технологій УКУ, зокрема для тих викладачів УКУ, які впродовж року підвищують свою кваліфікацію на Школі викладацької майстерності.

Викладання у дистанційному форматі: про що важливо себе запитати?

Насамперед треба зрозуміти, що викладання у дистанційному форматі відрізняється від того, про що ми говорили, коли вчилися “змішувати”, тобто підсилювати чи урізноманітнювати очні зустрічі онлайновими видами роботи, – каже Оксана Пасічник, авторка і викладачка курсу “Е-дидактика та змішане навчання”. – Викладачі завжди запитували себе, чи доречно використовувати певний цифровий інструмент для досягнення окремих цілей курсу, однак тепер одна з граней цього питання стала суттєво гострішою. 

У дистанційному форматі ми або використовуємо певний інструмент для виконання певного завдання і досягаємо певних цілей курсу, або відмовляємося і від завдання, і від цілей. А це означає, що в нових умовах викладачі, по-перше, постійно питають себе, які елементи курсу є найважливішими, тобто чого точно не можна втратити, а значить просто необхідно перенести в онлайновий формат, а по-друге, безперервно переосмислюють, чого навчаться студенти внаслідок певних онлайнових діяльностей – що вони будуть знати і вміти.  

Сфокусуватися чи шукати нових інструментів: що робити?

“Коли я почула, що ми переходимо на дистанційний формат роботи, то дуже зраділа, що проходжу курс з е-дидактики, бо сприйняла це як нагоду відразу випробувати всі ті інструменти, які ми розглядали, – розповідає Зоя Красовська зі Школи журналістики УКУ. – Так і сталося, і зараз я почуваюся людиною у форматі постійного експерименту, якій дуже бракує досвіду дистанційного викладання. Щось іде добре, а в чомусь я постійно сумніваюся, адже доводиться переплановувати курс і дуже багато енергії йде на те, щоб тестувати ідеї, зокрема технічні в умовах реального часу реального курсу, на якому вже вчаться студенти. 

Вже в перший понеділок карантину всім нам довелося швидко перелаштуватися. Студенти мали підготувати презентації за підсумками роботи в групах, на які я поділила їх ще в аудиторії. Оскільки всі ми опинилися вдома, то я вирішила трохи посунути їм дедлайн, а також переформулювала завдання. Замість презентувати в аудиторії, студенти здали свої групові роботи у вигляді скрінкастів – слайдів із відеокоментарями. Щоб студентам легше було впоралися з додатковими технічними рухами, я записала їм коротку інструкцію про те, як працювати зі скрінкастами, і попросила надсилати завдання у систему CMS UCU. Мені видається, що це був дуже позитивний досвід для студентів-журналістів, тому що вони потренувалися не тільки аналізувати в медіакритичному полі ті матеріали, які я їм давала, але для них це стало також і практикою начитування, монтування відео і взагалі формування цікавого відеоконтенту. 

“Методика універсального навчального дизайну спонукає нас подумати про те, що студенти можуть у різний спосіб виражати свої знання, – коментує Оксана Пасічник. – Викладачам варто зосередитися не стільки на тому, як самим спробувати якнайбільше нового, а урізноманітнювати натомість ті способи, в які студенти можуть продемонструвати, що вони засвоїли матеріал. Наприклад, студент здає не презентацію, а її відеовиклад. Ідучи таким шляхом, можна допомогти студентам прокачати багато додаткових умінь і навичок, тому таке рішення може бути дуже раціональним”. 

Обговорювати чи писати: що краще?

Про галузеву специфіку говорить і літератор Данило Ільницький, який працює з філологами. “Важливо обирати той формат, який максимально повно і максимально ефективно пасуватиме до певного напряму підготовки. У моєму випадку важливо, щоб мої студенти багато прочитали, – каже викладач. – І знаєте, студенти в месенджері пишуть, що під час карантину їм вдалося пригальмувати і почати читати більше. Література вимагає інтимного контакту, тож я думаю над тим, що можливо, нам зі студентами треба, певною мірою, мінімізувати наші синхронні сесії, щоб дати їм змогу спокійно розібратися з текстами”.

Викладачі гуманітарних дисциплін говорять про ще один виклик: студенти багато читають і під час синхронного заняття всі хочуть висловитися, але за короткий вебінар не всі встигають проявити себе, а потім пов’язують із цим обмеженням рівень отриманої оцінки за семінар. Щоб допомогти студентам бути почутими, Данило Ільницький до кожної теми в CMS UCU підв’язує форум, студенти залишають там свої міркування, а він коментує проблемні місця чи дякує за окремі влучні коментарі. Однією з додаткових переваг таких невеликих письмових робіт, на думку викладача, є те, що студенти мають нагоду ретельно обдумати свою позицію і вичерпно її виписати, тож такі форуми дуже допомагають зробити оцінювання більш прозорим.     

“Студентам можна запропонувати самим сформулювати запитання до певної теми. Наприклад,студенти опрацьовують певний матеріал – відеозустріч, відеолекція, текст – і замість того, щоб відповідати на запитання, студент формулює ці запитання, які викладач згодом може знову використати, наприклад, на підсумковому тестуванні або синхронному обговоренні. Створення карт думок – це ще один із цікавих інструментів, які варто запропонувати студентам, якщо метою завдання є перевірити те, наскільки глибоко вони засвоїли прочитане чи переглянуте”, – радить Оксана Пасічник.

Синхронно чи асинхронно: як взаємодіяти?

Є певна логіка в тому, щоб мати певну структуру навчального процесу, і розклад – це не найгірший орієнтир у цьому питанні. Але якщо так, то є сенс усе-таки проводити коротші синхронні сесії, під час яких достатньо обговорити тільки проблемні запитання. “Залишаймо час для зустрічей зі студентами, але жорсткі півтори години в Zoom три або й чотири рази на день – це може бути занадто жорстоко”, – говорить Оксана Пасічник. У студентів можуть бути різні життєві обставини. Зараз багато людей змушені тривалий період часу перебувати разом у дуже обмеженому просторі. Можливо, не у всіх удома є достатньо якісний інтернет, достатня кількість гаджетів, зрештою, достатня кількість місць, щоб усамітнитися і зосередитися на певній робочій діяльності. 

Світлана Гуркіна з кафедри церковної історії вирішила збалансовувати синхронні й асинхронні діяльності в курсах особливо там, де в аудиторному форматі щотижня були і лекції, і семінарські“. У перший карантинний тиждень я трохи розгубилася, – розповідає викладачка. – Раніше я ніколи не використовувала Zoom, хоч і знала про цей інструмент, тому в перший тиждень карантину я вирішила спробувати і синхронний, і асинхронний формати роботи. На одному з курсів студенти отримали завдання і готували його без обговорення на вебінарі, а на іншому курсі ми зустрілися зі студентами в Zoom. Це був для мене перший досвід організатора відеозв’язку для групи студентів і в мене було кілька викликів: бентежило “домашнє” тло, на якому я працюю, бракувало певних функцій у базовому пакеті Zoom, я на ходу вчилася управляти функціоналом поширювання екрану і не панікувати”. 

Ірина Кривенко з кафедри психології та психотерапії використовує Zoom більше для обговорень, а не для лекцій, а виклад нового матеріалу записує короткими роликами у Screencast-o’Matic, розкриваючи окремі запитання, міксуючи їх із роликами на YouTube і своїми запитаннями. “Записати відео у Screencast-o’Matic – це набагато довше, ніж у визначений час прийти в аудиторію і прочитати лекцію, – каже викладачка, – тому що в синхронному форматі і ми, і наші слухачі спокійно реагуємо на якісь мовленнєві хиби, просто продовжуємо далі, а от працюючи з записом відео стаємо більш вимогливими до себе, переслуховуємо, переписуємо, а отже, вкладаємо більше часу і зусиль”. 

CMS UCU для асинхронного дистанційного навчання

Викладачі УКУ вже понад 4 роки активно працюють в системі CMS UCU на платформі Moodle, тому для багатьох із них саме цей простір став найкомфортнішим для швидкого переходу в чистий дистанційний формат. Зрештою, в такому напрямку скерувала викладачів і адміністрація університету. Данило Ільницький каже, що, хоча інструментів є дуже багато, однак наразі для нього найкраще працює якраз CMS UCU. 

“Це – чудова система, яка дає змогу представляти матеріал дуже різними способами, там можна поєднувати візуальне представлення із покликаннями на файли, лінки на YouTube перемежовувати з покликаннями на GoogleDrive, де я викладаю окремі аудіофайли. Зараз мені здається, що в мене в CMS UCU, зрештою, виходить ціла навчально-методологічна історія, завдяки чому  студент рухатися цією “історією” і на певних етапах вчитися навіть начебто без викладача”. 

Добре надається CMS UCU для організації асинхронної взаємодії й на курсах Ірини Кривенко, яка в дистанційному форматі активно використовує діяльність “Лекція” – такий спосіб представлення та перевірки засвоєння навчального матеріалу, в якому студенти переглядають короткі відеоролики, розміщені окремими блоками, після кожного з яких є питання для самоперевірки. Завдяки Lesson, який є за своєю суттю технологією адаптивного навчання, викладачка має змогу оцінити, наскільки студенти засвоїли матеріали курсу.

“Цікавий факт! – каже викладачка. – Раніше мені здавалося, що дати студентам десятихвилинне відео і відразу поставити запитання за змістом цього відео – це стратегія самозаспокоєння, за якої викладач прагне отримати якнайбільше правильних відповідей. Зараз я бачу, що в умовах дистанційного навчання, студенти менш уважні, вони частіше роблять “ляпи”, тому такі короткі запитання для самоперевірки – це гарний інструмент для того, щоб ще раз вказати на надважливі ключові аспекти теми. І якщо у перший тиждень-два бачила, що студенти відкладають (у 99% випадків) здійснення асинхронних активностей на останні день-годину-хвилину-секунду, то зараз бачу, що вони щоразу краще дотримуються як розкладу занять, так і загалом планують свій час краще – а це вже добрий крок до самозарадності, чи не так?”

Оксана Пасічник у цьому контексті нагадує улюблений вислів багатьох досвідчених педагогів: Less is more. Що менше, то більше. “Звичайно, ми не можемо кинути все напризволяще і сподіватися, що студенти якось самі “вигребуть” із ситуації, але брати на себе забагато – означає не давати студентам простору. Дистанційний формат організації навчального заняття – це чудова нагода навчити студентів вчитися, планувати свою навчальну діяльність, планувати навчальне навантаження, розробляти індивідуальну траєкторію того, як він чи вона опановує певний курс”. 

“Емоційний контакт” зі студентами в Zoom 

 Мені як викладачці, можливо, було б простіше переводити роботу в асинхронний дистанційний формат – формування завдань, написання інструкцій, а далі – тестування чи іншої форми перевірки засвоєння матеріалу та написання відгуку, – визнає Зоя Красовська. – Але моїм студентам бракує емоційного контакту”. Вже в перший тиждень карантину викладачка побачила, що студенти почали сигналізувати про те, що їм бракує розуміння, наскільки добре вони впоралися зі завданням, тому вона вирішила проводити також і Zoom-сесії. На її курсі такі зустрічі є більше не для того, щоб читати лекцію, а щоб обговорити, які у студентів є виклики, проблеми, щоб дати змогу отримати такий відгук, який був би трохи емоційнішим за текст.

У Наталії Ільчишин з кафедри психології та психотерапії цього семестру передбачено тільки лекційні заняття, а її лекції в аудиторії – це зазвичай не класичні лекції, а дискусії, обговорення, експерименти, тому для неї стало величезним викликом намагання відтворити все це у дистанційному форматі.

Мені важливо мати від студентів зворотний зв’язок, тому в Zoom я пробувала використовувати чат, а також Whiteboard – інструмент для спільної роботи. Це працює! Звичайно, не так, як в аудиторії, але “почути” студентів під час лекції цілком вдається”, – ділиться досвідом викладачка.

Перед схожим викликом постала і Світлана Гуркіна, в якої студенти не вмикали під час лекційного вебінару свої відеокамери і їй важко було не бачити їхньої реакції, хоча вона й намагалася переривати час від часу свій виклад і просила їх написати в чаті відповіді на певні запитання”.

Під час Zoom-трансляції Ірина Кривенко спробувала поділити студентів на невеликі “сесійні зали”, використавши функцію BreakOut Rooms. 

Студентам подобається працювати у групах під час Zoom-трансляції, вони кажуть, що в такому форматі встигають багато обговорити і плідно попрацювати, – каже викладачка. – З іншого боку, я ще не знаю, наскільки такий формат допоможе нам досягнути цілей, визначених на курсі. Бачу, що, постійно перемикаючись між групами, мені вдається відстежити тільки те, чи там узагалі щось відбувається, але глибоко вникнути у зміст того, про що говорять студенти, “з льоту” буває важко. Водночас, виглядає на те, що напрацювання інших груп можуть бути цікавими для інших студентів – виставляю їхні результати у Padlet та чекаю на коментарі та “Вподобайки”, і все, що не було зрозуміло з теми, може бути надолужене ще й у такий спосіб. 

З досвіду Ірини Кривенко виглядає, що плануючи роботу в Zoom у форматі BreakOut Rooms, важливо уважніше придивитися до планування завдань і виносити на обговорення такі питання, які тренуватимуть саме здатність студентів працювати у групі й не вимагатимуть прицільного змістового контролю викладача. 

Змістовний зворотний зв’язок через Padlet

Якщо в аудиторному форматі дуже багато речей ми могли скомпенсувати взаємодіями в аудиторії, то в дистанційному форматі доводиться покладатися лише на інструменти, – коментує Оксана Пасічник. – Якщо треба допомогти студентам обмінятися завданнями, використайте Padlet. Студенти завантажують роботи на спільну дошку, ознайомлюються з ними, а згодом можуть їх обговорювати, наприклад, у півгодинній сесії в Zoom”. Двома прикладами роботи з  Padlet у дистанційному форматі розповіла Ірина Кривенко.

Перед семінарським заняттям у Zoom, яке відбувалося в перший тиждень карантину і мало на меті обговорення докарантинної аудиторної лекції, вона попросила студентів написати на Padlet свої запитання або поділитися міркуваннями з приводу того, що вони не зрозуміли. Далі студенти голосували за питання своїх колег та обговорювали в коментарях – це допомогло викладачці виокремити найгостріші запитання студентів до опрацьованого матеріалу, проранжувати їх за пріоритетністю і винести на вебінар тільки найважливіше, а все інше вона прокоментувала на самому Padlet.

Другий варіант актуалізувався вже під час карантину. Студенти переглядали лекцію, організовану в CMS UCU у діяльності “Лекція”, і мали завдання паралельно записувати на Padlet все те, що їх бентежило або викликало запитання. Таке дистанційне заняття відбувалося в умовно синхронному режимі, тому що викладачка попросила студентів переглядати лекцію в один і той самий час, тому вони одночасно і конспектували свої запитання, і відразу ж коментували запитання одні одних. За спостереженнями Ірини Кривенко, такий формат допоміг студентам ефективніше включитися у процес. 

Карантин – не спринт, а марафон

Під час одного зі щотижневих семінарських занять курсу “Е-дидатика та змішане навчання” викладачі поговорили про те, що в багатьох країнах, де карантин діє вже набагато довше, дуже чітко видно проблему, до якої дійде й Україна: і студентів, і викладачів виснажує дистанційна робота. І в таких нових умовах на перший план виходить уже не стільки ефективність навчання, як підтримка більш-менш адекватного стану людей, які тривалий час перебувають у загрожених обставинах, відчувають небезпеку, тривожність. 

“Так, зараз ми вчимося і змушені дуже оперативно реагувати на виклики, але треба підготуватися до того, що карантин може бути не спринтом, а марафоном. У цій дорозі важливо не виснажити себе занадто рано”, – каже Оксана Пасічник.

 Провести навіть лише два вебінари в Zoom по 40 хвилин – це досить важко, – підтверджує з досвіду Наталія Ільчишин. – А якщо подумати, що студенти можуть мати 3-4 заняття такі спарені заняття на день, то я почала активніше думати над тим, як асинхронізувати роботу на курсі так, щоб зберегти трохи часу для “живих” дискусій, до яких ми зі студентами звикли, але й переформатувати окремі завдання так, щоб дати студентам більше змоги рухатися у власному темпі. 

Цим переймається також і Юлія Кокоячук, керівниця програми “Соціальна робота”, яка постійно спілкується зі студентами в рамках тьюторської підтримки:

  Зараз найбільше мене непокоїть те, як виглядатиме наше навчання згодом, тому що перші тижні – це просто цікавий новий формат, але надалі викладачам доведеться постійно урізноманітнювати види дистанційної роботи. Відеолекції не можуть бути щоразу.

З її спостережень виглядає, що викладачі зі свого боку часто надмірно переймаються тим, щоб студенти не залишилися недовантаженими, і піддаються спокусі дати завдань “про запас”, тож і не дивно, що студенти натомість навіть під час вебінару в Zoom можуть вимкнути камери і “блукати” іншими паралельними екранами. 

Про це ж говорить також Ірина Кривенко: “Багато колег скаржаться на те, що їм не вистачає 40 хв, які пропонує безкоштовний формат Zoom, але мені здається, що це обмеження може бути навіть корисним. Втримати увагу студентів під час дистанційного заняття, як на мене, значно важче, ніж під час аудиторного, адже ми зовсім по-іншому бачимо, що з ними відбувається”. 

Насамкінець розмова викладачів про дистанційне викладання повернула у русло настанов і дружнього обміну настановами про те, як працювати в нових умовах і не втратити здорового глузду. Здається, згенеровані ідеї можуть бути корисними також і ширшій спільноті. Радо ділимося!

Усім викладачам зараз критично бракує часу, але часу немає не тільки у нас, але й у наших студентів! Кожному з нас треба постійно вправлятися у тайм-менеджменті. Метод Pomodoro нам у поміч!

Не варто культивувати нереалістичних очікувань, начебто зараз, під час карантину студенти постійно читатимуть, переглядатимуть купу наших відео, опрацюють всі 140 презентацій, які ми розмістили в курсі, а потім ще викладуть щодо всього цього 300 сторінок своїх критичних розмислів. Якщо вони вислухають 3-4 півторагодинні лекції в Zoom із потоком свідомості своїх викладачів, то в них цілком може й не залишитися вже ментальних ресурсів для творчої роботи над завданнями!

Ми не обирали дистанційного формату навчання заздалегідь, а опинилися у дистанційному навчанні вимушено, а отже, змушені швидко пристосовуватися до цієї нової реальності. Нам треба тренуватися і вправлятися, але не варто очікувати від себе, що кожного разу ми будемо планувати і проводити ідеальні заняття, в яких усі інструменти ідеально відповідатимуть цілям і завданням. Ми й так у непростих обставинах, не піддаваймо себе зайвому стресу! Важливо думати як про психологічний стан студентів, так і про свій власний психологічний стан, тому що нам потрібен додатковий ресурс ще й для того, щоб підтримувати одні одних у спільноті викладачів.

Пам’ятаймо, що у процесі забезпечення дистанційного навчального процесу саме викладачі є особливою мірою відповідальними за те, щоб цей процес був налагоджений не на тиждень чи два, а з прицілом на довготермінову перспективу. Важливо готувати себе до того, щоб не лише гідно завершити навчальний процес, але й підтримати одні одних у спільноті. Для УКУ це може бути особливо важливим викликом і цінністю!