Блог Центру навчальних та інноваційних технологій УКУ

про методики викладання в т.ч. із технологіями, про освітні ресурси, цифрові інструменти та багато іншого.

  • Головна
  • Інше
  • УКУ про Robot-proof освіту в Україні: #зрада чи #перемога?
Повернутися

383 Переглядів

УКУ про Robot-proof освіту в Україні: #зрада чи #перемога?

Нещодавно в УКУ за підтримки Центру навчальних та інноваційних технологій відбулося обговорення книги Joseph E. Aoun “Robot-Proof: Higher Education in the Age of Artificial Intelligence”, яка порушує важливі питання функціонування сучасної освіти, зокрема в університетських середовищах. Своїми міркуваннями щодо ключових тез автора книги поділився з колегами Олексій Молчановський, керівник Магістерської програми УКУ “Науки про дані”, і повний текст його презентації вже публікував “Збруч”.

Основною метою обговорення цієї книги в стінах УКУ було залучити до розмови університетську спільноту, зокрема почути, що думають керівники й організатори навчальних програм про вплив автоматизації, роботизації та виклики, пов’язані з входженням штучного інтелекту в освітній простір вищої школи. До дискусії долучилася Наталія Ковальчук, керівник бакалаврської програми “Artes Liberales”, і зауважила, що, хоча гуманітаріям у сучасному світі треба постійно доводити, якою взагалі є потреба і перспектива гуманітарної освіти, однак книжка Джозефа Ауна додає їй оптимізму:   

 

Незалежно від цієї книги чи дотичної до неї дискусії, ми з колегами колись жартома вже виробили собі таке гасло, що «нас не замінять роботи», тому що гуманітаристика за визначенням є тією, що робить proof.

 

Наталія Ковальчук розповіла про досвід випускників Гуманітарного факультету УКУ, які дуже часто працюють саме в ІТ-галузі. На думку їхніх викладачів, це показує, що попит на таких фахівців у високотехнологічних та економічно привабливих галузях є не випадковим, адже вони мають у собі те, що потрібно працедавцям. З іншого боку, питання,  як іще гуманітарії могли б себе реалізувати в цьому “новому прекрасному світі”, не мігруючи в бік ІТ та чистого бізнесу, залишається відкритим. У цьому ключі Олексій Молчановський поділився спостереженням про те, що на сучасному етапі український ринок ІТ є переважно аутсорсним, а такі компанії в основному не відчувають потреби мати у своїй команді випускника гуманітарних програм. Однак що активніше українські розробники перемикатимуться з сервісного на продуктове ІТ, що більше на різних ринках з’являтиметься питомо українського ІТ-продукту, то відчутніше зростатиме запит не тільки на тих, хто є інженером чи дизайнером, але й на тих, хто працює з його кінцевим споживачем, комунікує ідеї, підтримує розроблений продукт, зрештою, аналізує і продає його.

Ірина Старовойт з кафедри культурології Гуманітарного факультету також прочитала книгу і розповіла колегам про думку кардинала Ньюмана, яку  наводить у своїй книзі Джозеф Аун:

 

More than ever before, the capacities that equip people to succeed professionally are the same as the virtues espoused by Cardinal Newman in his paeans to “liberal knowledge”— namely, an agile mind, refinement of thought, and facility of expression.

 

На думку Ірини Старовойт, важливо правильно зрозуміти слово agile, яке використовує автор. Йдеться не про те, що сучасні випускники повинні бути “гнучкими” і “прогинатися” під реалії сьогодення, а про те, щоб розум кожного з учасників навчального процесу був «живучим», “таким, що прокладає собі шлях”, “життєздатним”. І тут варто пам’ятати, що не кожен випускникові-гуманітарію вдасться прокласти собі дорогу в цьому житті лише тому, що він чи вона має гуманітарну освіту. А з цього, відповідно, зовсім не випливає, що штучний інтелект не перебере частину тієї роботи, яку зараз роблять такі випускники або навіть самі викладачі гуманітарних дисциплін. Зовсім нещодавно американський освітній простір стрепенувся від новини про те, що в конкурсі мотиваційних листів у Стенфордський університет переміг текст, написаний у співавторстві не лише з батьками чи репетиторами майбутнього абітурієнта, але й за підтримки алгоритмів штучного інтелекту.

Ми, гуманітарії, дуже багато переповідаємо і штучний інтелект може переповідати краще за нас, але оці речі разом – життєздатний розум, рафінована думка, тобто думка, що розуміє причинно-наслідкові зв’язки, дає якісь прогнози, і здатність виразити все те, що ти зрозумів, донести до інших, комунікувати – все це разом і є тими трьома навичками гуманітаріїв, над якими сьогодні варто було б сьогодні все більше і більше працювати”, – поділилася роздумами викладачка.

 

У роздумах Ірини Старовойт прозвучало ще дві важливі думки. За її словами, сучасні університети мають усі шанси стати Alma Mater у найбільш глибинному значенні цього слова, даючи певний харч, особливу підтримку своїм випускникам упродовж усього їхнього професійного життя. Така нагода лягає на плечі університетів не тому, що викладачі погано навчають студентів під час бакалаврату чи магістратури, а навпаки – тому що вони добре їх вчать, і у людей з’являються нові  запити на різних етапах їхньої кар’єри.

Одним із ключових принципів педагогіки чи андрагогіки (навчання дорослих) є те, якою мірою ми відповідаємо на ті запитання, які люди вже мають, наскільки ми вміємо не перегодовувати їх відповідями на ті запитання, яких вони не ставили, яких вони для себе ще не сформулювали.

З іншого боку, книжка завершується радше песимістичним, на думку Ірини Старовойт, реченням: education is not a panacea for humanities trouble. Освіта сама собою – вища чи не вища – не зможе нас врятувати ані від безробіття, ані від того, що ми не знаємо, в чому призначення сучасної людини, ані від того, що ми не розуміємо, як цей світ має далі жити і в екологічній кризі, і в соціальних проблемах, і у всяких політичних траблах, якими зараз ми є просочені. Штучний інтелект не дасть відповіді на те, як розв’язати Кримську кризу, штучний інтелект не вміє будувати навколо себе коаліції чи кооперації, але якщо ми розуміємо заради чого відбуваються ці постійні зміни, штучний інтелект може допомогти нам підготуватися до цих змін і спромогтися мобілізувати себе в нових умовах. Робота в командах, про яку йдеться у книзі як одну із наскрізних навичок майбутнього, і лідерство – це все явища нового типу, тому що лідер тепер не просто той, хто йде попереду, але лідером є той, хто задає напрям, показує мету, посутню потребу йти в певному напрямку, а також той, хто допильновує, щоб дійшов навіть останній.

Будьмо чесними: більшість університетів світу зацікавлені сьогодні у переможцях, їх цікавить піраміда лише найкращих результатів. А humanics – ця нова модель – мала б бути насправді про те, що кожен до чогось здатний, і що в університеті, зокрема в УКУ, ми маємо допомогти людям відкрити те, що Сковорода називав «сродним трудом».

Керівник Академічного відділу УКУ Дмитро Шеренговський розповів про недавній випадок у Китаї, коли робот-імплантолог самостійно вставив зуб, надрукований на 3D-принтері. Лікар лише стежив за цим процесом онлайн, і китайський уряд уже думає над тим, що за допомогою штучного інтелекту прості роботи, які можуть працювати у віддалених селах, могли б подолати кризу нестачі кваліфікованих лікарів.  

 

Машина дуже сильно втручається в наше життя вже сьогодні і такий augmented intelligence, таке доповнення є, безперечно, зручним – це вже доконаний факт. Питання до нас полягає тільки у тому, яким чином програмувати всі ті зміни, які відбуваються, і саме на нього ми маємо вчитися шукати відповіді, – зауважив Дмитро Шеренговський.

 

За його словами, важливо розуміти міждисциплінарну сутність знання у сьогоднішньому світі, тож особливо цінною в цьому контексті є думка автора книжки про те, що навіть в обов’язкові навчальні програми варто вводити такі навчальні діяльності, які відображатимуть не тільки “своє, рідне”, тобто базове для певного навчального курсу, а й те, що відбувається у суміжних галузях, на стику, на тих кордонах, які ми самі собі визначаємо.

Співавтор навчальних програм “Інтернет речей”, “Системи штучного інтелекту” НУ “Львівська Політехніка” Роман Гасько поділився спостереженнями щодо надмірного зміщення акцентів в ІТ-освіті в бік software development.

Я бачу це по своїх студентах, – розповів Роман Гасько, – у яких чудово працює голова на першому курсі, доки в них ще є запас їхнього посереднього рівня шкільної математичної підготовки, достатній для опанування software. Але як тільки вони починають вчити електроніку, цього рівня стає вже не достатньо і у всіх починаються серйозні проблеми з навчанням.

За його словами, в українських університетських програмах є багато математичних і програмістських дисциплін, однак залишається величезна прогалина у дисциплінах “на стику”, наприклад, у вивченні інженерної електроніки, обробки сигналів, тож, за його словами, акцент варто зміщувати саме у цьому напрямку, адже саме туди рухаються найсучасніші технічні рішення компаній США, Європи і Китаю.

Далі Ярослав Притула, декан факультету прикладних наук УКУ, порушив питання, до кого ж насамперед скеровано заклик книги Ауна щодо розвитку освіти, яка мала б мати ознаки robot-proof – до викладачів, щоб вони змінювали свої підходи до викладання, до студентів, які мали  б шукати можливості здобути навички ХХІ століття, чи до адміністрації університетів?

“Заклик цієї книжки є насамперед до адміністрації та стейкхолдерів, тобто основна аудиторія цієї книжки – це ті люди, які приймають рішення щодо того, як буде виглядати університет і куди він буде рухатися”, – прокоментував Олексій Молчановський.

У відповідь на цю думку Джефрі Вилз, віце-президент ради директорів Української католицької освітньої фундації (UCEF), колишній віце-ректор та сенатор УКУ, поділився своїми особистими враженнями від готовності українського суспільства до, великою мірою, революційних змін в системі освіти, подумати про які запрошує автор книги “Robot-proof Education…”

 

“Чи відчуваєте ви внутрішній драйв і чи маєте ту силу, щоб стати на вістрі змін, щоб бути провідниками ідеї того, що світ змінюється, а отже, в освіті щось уже треба робити по-іншому? Чи є посеред нас такі люди?” – запитав професор Вилз.

Настрій у дискусійній залі свідчив про те, що в УКУ готові прийняти цей виклик. Присутні обговорили успішний досвід Української академії лідерства, яка в непростих умовах війни і численних суспільних викликів ризикнула зробити щось на зразок gap year для випускника школи. І хоча така практика є дуже незвичною для українського суспільства, УАЛ функціонує дуже успішно, має величезні набори і випускники стають у чергу за її пропозиціями.

На завершення дискусії Василь Старко з кафедри філології УКУ запропонував присутнім зробити мисленнєвий експеримент і перенестися в середину 90-х років, коли інтернет в Україні лише почав поширюватися. Тоді ця технологія була не лише цілковито новою, а й дуже мало доступною – нею користувалися тільки у великих організаціях. І що було б, якби тоді освітяни почали схожу розмову про потенціал цієї нової технології й те, як і кому готуватися до ймовірних змін, пов’язаних із запровадженням цієї технології? Чи могли б вони тоді передбачити, що сьогодні однією з сучасних професій буде фахівець з оптимізації пошуку в інтернеті або людина, яка працює над промоцією сайту в соціальних мережах? Мабуть, ні, тому що ніхто навіть не здогадувався, що з’являться соціальні мережі.  

“Сьогодні, коли ми говоримо про майбутнє, ми насправді не знаємо, що буде через 5-10-20 років. Ми не знаємо, яка буде ситуація, не знаємо, які будуть потреби, і ми не знаємо, які будуть потрібні фахівці і які їхні навички будуть потрібними. Тому навряд чи  можемо вже від сьогодні готувати студентів до якихось змін чи підготуватися до них самі?” – зауважив Василь Старко.

Щодо цього в залі прозвучало два міркування. По-перше, студенти повинні вчитися бути гнучкими у значенні agile, тобто швидко реагувати на зміни. Якщо змінюється світ, економіка, то навчальні заклади повинні реагувати на ці запити набагато швидше – так, наприклад, як це роблять ІТ-компанії: вони бачать, що їм бракує фахівців, і організовують курси, а потім пропонують працевлаштування. На жаль, університети є набагато інерційнішими в цьому процесі, тому що зміни вимагають набагато більше часу. А по-друге, студентів треба вчити вчитися, вчити бути автодидактами. Джозеф Аун у своїй книзі пише, що не всі є автодидактами: хтось краще вміє вчитися, а хтось – гірше, але це саме те вміння, яке у майбутньому буде потрібне всім студентам, всім випускникам і всім викладачам.

 

“Не можна очікувати, що вміння вчитися з’явиться у студентів за помахом чарівної палички. На мою особисту думку, варто навіть жертвувати якимись технічними курсами на противагу чомусь такому, що розвивало б у студентів уміння вчитися і шукати інформацію. Студенти не знають цього, їм треба це закладати! А якщо ми їх добре навчимо вчитися, то вони вже й будь-яку технологію зможуть опанувати самостійно”, – доповнив міркування колег Олексій Молчановський.

Насамкінець декан Гуманітарного факультету Андрій Ясіновський запропонував колегам домашнє завдання: замислившись над філософсько-богословським питанням софійності у ключі технософії, що є третьою “софією” після  теософії та антропософії, продовжити у різних середовищах УКУ дискусію про місце технологій у тріаді “Бог (Творець) – людина – технології”. Саме з дискусій про етику використання та впровадження технологій як творіння людини, з обговорення їхнього місця у трикутнику “Бог – людина – світ” могли б у майбутньому виникати нові навчальні програми, адже виклики цього дискурсу будуть тільки посилюватися.

Джерело фото: Відділ інформації та маркетингу УКУ.

Відеозапис обговорення, що відбулось 18 березня 2019 року в Українському католицькому університеті можна переглянути на Youtube-каналі ЦеНІТ.  

Категорія:

Підписатися на новини блогу

pornobis.net duvporn.net pornovidio.com