Блог Центру навчальних та інноваційних технологій УКУ

про методики викладання в т.ч. із технологіями, про освітні ресурси, цифрові інструменти та багато іншого.

Повернутися

311 Переглядів

Вчитися викладати: про Школу викладацької майстерності в УКУ

Є сотні афоризмів про те, що той, хто наважився викладати, мусить постійно вчитися; що жити треба так, ніби завтра помреш, а вчитися так, ніби житимеш вічно; і що ми по-справжньому вчимося тоді, коли викладаємо іншим. І якщо про переваги й недоліки раннього розвитку сучасні дослідники постійно сперечаються, то народну мудрість про “вчитися ніколи не пізно” зовсім не поспішають спростовувати. Так і українські університети, неухильно стаючи автономнішими, поступово усвідомлюють, що якість викладання – це не якась віртуальна вимога МОНу, яку треба виконати «для галочки», а реальний інструмент ефективної взаємодії зі студентами і визначальний чинник позитивного іміджу навчального закладу в конкурентному освітньому просторі. 

Цього року рішенням Вченої ради в УКУ було започатковано першу сертифікатну Програму професійного розвитку викладачів УКУ (наказ ВНЗ УКУ №288-о від 18 червня 2018 р.), що передбачає організацію та проведення Школи викладацької майстерності. Учасники Школи беруть участь у двох очних сесіях (72 акад.год.) та додаткових тренінгах ЦеНІТ на вибір (40 акад.год.), а також самостійно розробляють і впроваджують сертифікований курс базового рівня в системі CMS UCU (самостійна робота обсягом 36 акад.год. в рамках Програми). Виконавши всі вимоги Програми, викладачі отримують документ про підвищення кваліфікації (відповідно до Наказу МОН України від 19.01.2016 № 34 «Про документи про підвищення кваліфікації»).

У жовтні відбулася перша очна сесія Школи викладацької майстерності (навчальну програму можна переглянути тут), під час якої викладачі УКУ занурилися у те, як правильно і доцільно підготувати перше і останнє заняття курсу, попрацювали над кількома блоками, присвяченими дизайну робочих навчальних програм (викладачка – Людмила Криворучка із НаУКМА), проаналізували психологічні аспекти педагогічної діяльності (викладачі – Олександр Аврамчук і Юлія Стадницька із Інституту психічного здоров’я УКУ) і разом з’ясували, як запобігати власному професійному вигоранню, зосередилися на окремих питаннях інформаційної грамотності з Вікторією Романюк, а також наживо взяли участь у занятті з застосуванням кейсового методу викладання із проректорами УКУ Софією Опацькою та Любомиром Тарновським.

Щодня учасники «на власній шкірі» практикували оцінювання прослуханих занять за методикою exit-ticket, аналізуючи матеріал за такими блоками:

  • Що Вам сподобалося/не сподобалося під час вивчення модуля?

  • Що Ви порадили б викладачеві модулю зробити по-іншому під час занять, у яких Ви брали участь в межах цього модуля?

  • Які види роботи можна було б використати під час занять в межах цього модуля?

  • Що для Вас було найскладнішим під час опитування (екзамену) чи оцінювання?

  • Які види роботи були для Вас особливо корисними під час занять в межах цього модуля?

До речі, “квитки” з такими запитаннями можна “видавати” студентам після кожної лекції, а також запрошувати працювати їх над т.зв. “I can statement” – твердженнями, у яких формулюємо свої навчальні досягнення “по гарячих слідах”. Детальніше про цю методику розповідала Дженіфер Дікінсон, зокрема у своєму дописі на нашому блозі.

А ось деякі думки учасників Школи, які було б цікаво описати докладніше.

 Думка 1. Ті ідеї, які спочатку видавалися зовсім божевільними, до кінця сесії виглядають уже так, що їх можна застосовувати просто завтра. Наприклад, переписати результати навчання у робочій програмі або спочатку провести семінар, а потім лекцію – перевернути клас.

 

 Думка 2. Ми наче заразилися трансформаційним вірусом, який понесемо на свої кафедри, і, сподіваюся, будемо «хворіти» разом із колегами і студентами – змінювати світ.

 

 Думка 3. Тут було багато матеріалу для рефлексії й чудова атмосфера для думання. І стало зрозуміло, що а) наші начебто химерні викладацькі знахідки, до яких і ми самі, і наші колеги, іноді ставляться насторожено, мають виважене науково-методичне обґрунтування, б) у законодавчі запити та вказівки, наприклад, міністерські рамки професій варто виникати, а не плекати щодо них знеохочення, спротив чи саботування.

Це лише декілька висновків, якими під час найостаннішої підсумкової сесії поділилися близько 30 учасників першого модулю Школи, а дискусії на їхніх кафедрах та факультетах не вщухають і досі. Розглянемо докладніше, звідки ж у цих висновків “ростуть ноги”.

Про переписування силабусу

 

Як зробити так, щоб робоча програма стала дієвою угодою між студентом і викладачем, а не просто «висіла мертвим pdf-ом» у нульовій секції курсу в CMS UCU?

Як писати силабус «під себе», а не просто за шаблоном або взоруючись на інші силабуси?

Як створити такий силабус, щоб потім дійсно працювати за ним, а не лише здати методистові “в папку”?

 

Саме на ці запитання учасники Школи знайшли відповіді під час обговорень із директоркою Докторської школи НаУКМА Людмилою Криворучкою. Вона запропонувала переосмислити традиційний підхід до вибору видів діяльності в курсі. Дизайнуючи свій силабус, тобто формуючи структуру та зміст курсу і його завдань, викладач найчастіше враховує парадигму дисципліни і власні дослідницькі інтереси. Під час Школи вдалося розширити цей фокус і викладачі отримали нагоду обміркувати цілий спектр факторів вибору видів діяльності, крізь призму яких можна почати переписувати і навчальні результати, і навчальну програму в цілому.

 Часто структуру курсу треба детально прописати і переписати кілька разів, щоб нарешті самому побачити, що у курсі є головним, а що другорядним

– таким відчуттям поділився викладач філософсько-богословського факультету УКУ, який цього навчального року поставив собі два завдання: опублікувати монографію за підсумками своєї дисертації та по-новому переосмислити методики викладання на своєму курсі для бакалаврів.

 

 Якщо викладач у кожному курсі має організувати навчальний досвід, це потребуватиме переосмислення всієї системи інструментів викладання,

– прокоментувала Людмила Криворучка і запропонувала оновлювати свій силабус, обмірковуючи такі аспекти:

 

місце і роль курсу у спільному кафедральному плані;

структура курсу та можливості використання письмових робіт із контрольними функціями як переходу від однієї частини до іншої;

перелік очікуваних результатів як викладання, так і вивчення курсу, й відповідно кожному з результатів мають приписуватися якісь аспекти завдань;

критерії оцінювання участі студентів у курсі і власних результатів викладача;

контрольна система – які форми перевірки знань стануть визначальними, а які завдання достатньо просто виконати;

принципи комунікації із студентами через робочий тематичний план і інші форми публікування інформації про курс.

Зразки робочих документів, які рекомендує використовувати навчально-методичний відділ УКУ, можна знайти тут.

Про вірус трансформацій

 

 Іноді колеги дещо скептично ставляться до тих активних методів роботи, які застосовують молоді викладачі, особливо ті, які починають працювати у вищій школі, маючи за плечима досвід діяльності у громадському секторі,

 

– така думка прозвучала під час неформальної дискусії після лекції Олександра Аврамчука про залучення студентів до навчання. Однак важливо не тільки знати, як щось робити, але й таки пробувати робити щось, припасовувати навчальні події до навчальних цілей, помилятися…і йти далі.

Як жартував Томас Едісон: “Я не помилився, а лише знайшов 10 000 помилкових шляхів”. До речі, під час кавових перерв Школи викладачі “обживали” новий простір – викладацьку кімнату в Центрі Митрополита Андрея Шептицького, ідея якої полягає в тому, щоб викладачі з різних кафедр і факультетів могли спільно проводити час у неформальній атмосфері.

Про методичне обґрунтування викладацьких знахідок

 

Одна із викладачок під час Школи поділилася тим, що на першому занятті свого курсу формує зі студентами «Банк(у) очікувань» – всі пишуть, чого вони хотіли б навчитися на цьому курсі, а потім складають усе це у скляну банку й обговорюють. На останньому занятті переглядають очікування і спільно формулюють, що ж їм вдалося взяти з навчання, з чим вони йдуть, а чого так і не вдалося досягнути, в чому їхні очікування стали хибними, передчасними або заниженими. Під час розмови про організацію першого й останнього занять курсу з Софією Опацькою, виявилося, що це – реальний педагогічний прийом. І він є дуже актуальним для дорослих студентів, які не налаштовані вчити все підряд, а фокусуються на тому, що в межах певного курсу є для них особливо цінним. І викладачеві не варто намагатися втиснути у перше чи останнє заняття курсу якусь (умовну) додаткову тему, а краще натомість обговорити, що саме і за якою логікою ви плануєте вивчати, або що і як вдалося вивчити за підсумками курсу, а також, як це можна використати у майбутньому.

Ми покликані нести тягарі одне одного, тобто чуйно вловлювати, коли наші колеги потребують допомоги, і підставляти їм своє плече, – нагадує Пам’ятка про етос УКУ.

Саме такий дух панував і під час обговорення лекцій: викладачі магістерських програм схрещували списи з тими, хто вводить у доросле університетське життя першокурсників, богослови сперечалися з фахівцями зі статистичних методів дослідження, а ті, хто викладає “потокові” курси зі “Вступу до спеціальності” обмінювалися досвідом із тими, хто працює переважно у форматі спеціалізованих проблемних міні-груп. На думку організаторів Школи, ті розмови не були місцем зіткнення інтересів чи вигравання інтелектуальними м’язами, а “постійним свідченням про нерозривність зв’язку між служінням правді та свободою людини”, що є не лише глобальним завданням УКУ як освітньої установи, а й підґрунтям вибудовування здорової викладацької університетської спільноти.

Центр навчальних та інноваційних технологій постійно заохочує викладачів ділитися з іншими своїми педагогічними знахідками і відкриттями. На нашому блозі ми вже розповідали про презентацію електронних курсів, які викладачі УКУ створили на університетській платформі CMS UCU, також нагадуємо про цікаві дописи Оксани Пасічник за підсумками її стажування в університеті МакЮена, Олександра Аврамчука, який розповів “Про КОТів і студентів”, приїхавши з тренінгу в Києво-Могилянській академії, та рефлексії Ірини Папи про те, як воно – бути асистентом викладача в Україні vs Teaching Assistant у США та чому викладачі пишуть блоги. Якщо й ви готові поділитися своїми історіями викладацьких успіхів чи поразок, переходьте на сторінку “Запропонувати допис” і ми з радістю їх опублікуємо.

Про атмосферу для думання і що далі?

 

Вище ми вже побіжно описували методики, за якими викладачі тренувалися оцінювати заняття, в яких вони брали участь. Однією з вправ була спроба щодня писати свої рішення про те, що ж із запропонованого й обговореного варто, зрештою, застосувати у своїй щоденній роботі. Дмитро Шеренговський, керівник академічного відділу УКУ, днями зауважив на своїй сторінці у Фейсбуці, що “Людина – це дріб. У знаменнику – те, що вона знає, а в чисельнику – те, що вона використовує”. Сподіваємося, що напрацьовані рішення стануть агентами позитивних змін не тільки для учасників Школи педагогічної майстерності, які готуються до своєї наступної сесії в лютому, але й для всіх, хто щодня змінює світ своїми силабусами, навчальними подіями в аудиторії та поза нею, есеями, тестами, оцінками – усім тим, чим є навчання і викладання на щодень.  

Докладніший фотозвіт про подію можна переглянути у фотогалереї ЦеНІТ.

Категорія:

Підписатися на новини блогу

pornobis.net duvporn.net pornovidio.com