Блог Центру навчальних та інноваційних технологій УКУ

про методики викладання в т.ч. із технологіями, про освітні ресурси, цифрові інструменти та багато іншого.

Повернутися

183 Переглядів

Чого вартує вчитель в еру цифрової освіти?

У цьому дописі я хочу поділитись своєю (непопулярною) думкою про те, що відкрита освіта – це не завжди ідеальний формат сучасного навчання.

У своїй промові на TEDxNYED Девід Вілей розповідає історію професора, який обмежував вільний доступ до своїх лекцій та не дозволяв їх розповсюджувати. Критикуючи професора за невідкритість, Вілей поставив питання: “Що такий учитель взагалі робить в освіті?” Позиція Вілея є популярною в еру цифрового навчання, численних онлайн курсів та навчальних матеріалів, вільно доступних в інтернеті. Але яка ж роль вчителя у цьому процесі? 

Коли ми говоримо про відкритість і вільний доступ до освіти, то говоримо про вчителя, який повинен ділитися зі світом своїми знаннями. І тоді такий учитель є щедрим і відкритим, гнучким і ресурсним, він співпрацює зі студентами, гідний похвали.

Браво, Відкритий Вчителю! (гучні аплодисменти)

На противагу такому типові вчителя, існує інший: він розробляє свої онлайн курси за ХХХ грн, вимагає посилань у разі використання його авторських навчальних ресурсів, які ви ще й до того не можете копіювати, змінювати та розповсюджувати (Creative Commons & Copyright Info). Тепер залишилось переписати всі згадані вище характеристики Відкритого Вчителя, змінюючи їх на протилежні. У контексті відкритої освіти, вчитель, який продає знання, є меркантильним, він приховує знання, а отже, йому байдуже до студентів, він недоступний і закритий.

Сором такому вчителю! (і гнилі помідори) 

Ділитися знаннями зі світом – ось начебто головна місія вчителя. Але знання вже не сприймаються як певна субстанція, що передається від вчителя до студента. Натомість, сучасні педагогічні  підходи (як наприклад, соціальне навчання, навчання в групах, проблемно-орієнтоване навчання) сфокусовані на студентах як головних агентах у процесі отримання знань, і саме студенти беруть на себе роль вчителя (Brown and Adler 2008, p. 18)1

В еру цифрових технологій роль вчителя переосмислюється і, я переконана, не завжди на користь вчителів. Індивідуальність вчителя стає вторинною, відходить на задній план. Вчитель ризикує перетворитись на безлику постать, приховану за навчальними сайтами, програмами, вебінарами та віртуальними класами. Перебуваючи в комфортній зоні вільно доступних безкоштовних онлайн-курсів, кому потрібні лекції та семінари, для доступу до яких потрібно докласти чималих зусиль: стати студентом саме того факультету, оплачувати навчання чи пройти конкурс на отримання стипендії, щоб бути студентами саме тих (невідкритих) вчителів.

Протягом мого навчання у докторантурі, ми багато обговорювали тенденцію в сучасній освіті: позбутися культу вчителя, суб’єктивності в оцінюванні, фаворитизму у стосунках зі студентами. Найважливіше – це знання, які отримає студент, а не особистість вчителя. Важко не погодитись? Я не погоджуюсь. 

Знецінюючи роль учителя в освіті, ми втрачаємо досвід навчання від видатних особистостей, які розділяють з нами свій життєвий досвід і світобачення, а не лише навички та інформацію через YouTube у відкритому доступі.  Щобільше, якість масових відкритих онлайн-курсів (МВОК, англ. MOOC) критикують насамперед тому, що традиційно в центрі педагогічної моделі МВОК перебувають викладачі, а не студенти, що водночас не гарантує наявності компетентних інструкторів (Yuan and Powell 2013)2 

Спираючись на мій власний досвід, я завжди обирала освіту, де залишалося місце для особистості вчителя. Мої найкращі вчителі були для мене індивідуальностями, чиї досягнення надихали. Часом варто поборотись за те, щоб навчатись від людей, чиїх лекцій ми не знайдемо на YouTube, MOOCs чи в базі безкоштовних онлайн-курсів. На мою думку, цих вчителів не варто засуджувати за невідкритість. Можливо, зусилля яких ми докладаємо заради якісного навчання з ними – це те що стимулює нас цінувати освіту.

Освіта, безперечно, повинна бути доступною та відкритою. Але, на мою думку, прогресивна освіта – це радше бізнес, ніж благодійність, це прогрес через інноваційні ідеї, які повинні мати захист авторських прав. Освіта може потребувати зусиль та коштів і це не означає, що така освіта є менш вартісною. Можливо, у викликах та перешкодах, які ми долаємо на шляху до освіти, частково й полягає її цінність.   

Джерела статті та додаткова література: 

1Seely Brown, J., & Adler, R. P. (2008). Open education, the long tail, and learning 2.0. Educause review, 43(1), 16-20: http://kvantti.kapsi.fi/Documents/LCL/ERM0811.pdf

2Yuan, Li and Powell, SJ (2013) MOOCs and open education: Implications for higher education. Cetis: https://e-space.mmu.ac.uk/619735/1/MOOCs-and-Open-Education.pdf

На титульному зображенні момент із лекції Ірини Старовойт, доцентки кафедри культурології Гуманітарного факультету УКУ  “Nothing But the Truth, або Як вчитися чесно й сумлінно і бути прикладом для наслідування” в рамках орієнтаційної сесії УКУ, 12 вересня 2019 р.

Фото: Відділ інформації та маркетингу УКУ

Категорія:

Підписатися на новини блогу

pornobis.net duvporn.net pornovidio.com