Викладачі на передовій
“Саме від викладачів виходять ідеї нових курсів і програм, від них залежить унікальність освітньої пропозиції, вони є працівниками “першої лінії”, які й формують навчальні досвіди своїх студентів та стають лідерами learning communities”, – зауважує Ірина Старовойт. – Варто подумати також над тим, як можна менторити не окремих осіб, а малі викладацькі колективи – кафедри або авторські колективи програм”.
Знецінювання педагогічної роботи в системі вищої освіти у кращому випадку просто викидає багатьох із нас із викладацького середовища, а часто, на жаль, спричиняє мімікрію псевдовикладання, – додає Ярина Колісник, заступник декана, доцент кафедри фізичної терапії та ерготерапії Факультету наук про здоров’я УКУ. – Лише небагатьом “дивакам” вдається не тільки спопелитися, а й відновитися, тому психологи кажуть, що дуже важливо вміти знайти ресурс і спиратися на нього.
Таким ресурсом, на думку Ярини Колісник, могла би стати традиція об’єктивного і неформального відзначення кращих викладачів, адже справді конкурентним буде той заклад вищої освіти, який реалізує створення системи вдосконалення викладацької майстерності. Ірина Старовойт у цьому ключі каже, що варто звернути увагу на приклад британських університетів, у яких є практика щорічної студентської нагороди викладачеві за добре викладання.
Від святкування успіхів до переймання найкращих практик
Для Олексія Молчановського, керівника магістерської програми “Наука про дані” одним із інсайтів стало розуміння того, наскільки важливо відзначати успіхи, насамперед, успіхи викладачів. На цю ідею відгукнувся також Ярослав Притула, декан факультету прикладних наук:
Мабуть, не вийде просто копіювати досвід Адама, його університету чи іншого. Щоб могти застосовувати практики неформальних обговорень/викладацького peer review ми мали б, на мою думку, полегшити / спростити / забрати акценти з кількісної оцінки чи то навантаження, чи наукової роботи, чи викладання. Але нам треба пробувати практикувати те, що дозволить у нас перейти від “відзначення та святкування” до переймання університетською спільнотою найкращих практик.
У цьому контексті Олександр Аврамчук вважає, що варто було б придумати систему рефлексії викладачів після завершення курсу: успіхи, перешкоди, виклики, ідеї на майбутнє та прийняті рішення щодо зміни контексту дисципліни. Софія Опацька вважає, що за наступний рік для нас важливо було б розробити в УКУ систему оцінки та визнання найкращих викладачів і їхніх практик викладання, зробити можливим, щоб таким досвідом могли ділитись та поширювати його в нашій спільноті.
Викладацька майстерність як цінність
Викладацька майстерність (Teaching Excellence) – це завжди щось різне, щось інше для самих викладачів, для студентів, для представників адміністрації, для сервісних підрозділів, для зовнішнього реципієнта, нашого грантодавця, наприклад, – зауважує Аліна Синицька. – Але викладацька майстерність неодмінно є цінністю – для студентів, факультетів, цілої організації. Як вважає Адам Лонґкрофт, екосистема підтримки і стимулювання якісного викладання формується творенням місця і цінності викладацької майстерності, підтримкою “культури розвитку” викладацької майстерності, якісними сервісами і службами підтримки, дієвим середовищем розвитку, а також заохоченнями, відзначеннями найкращих (і різних) практик і найкращих викладачів, створеними політиками і траєкторіями зростання”. Олексієві Молчановському сподобалася практика відзначати просто сумлінних працівників (не-академічних). В університеті Сент-Мері Твікенгем їм дарують сертифікат на 100 фунтів, який вони можуть використати на Амазоні. Ми також могли би щось подібне мати в УКУ з тим, щоби демонструвати важливість всіх підрозділів для роботи університету.
Викладати по-іншому чи дати собі спокій: де рушій прогресу?
“Ініціатива впровадження методик активного навчання і їх поширення серед колег має йти від самих викладачів, а не від адміністрації факультету чи університету”, – вважає Тарас Добко і пропонує викладачам в УКУ придивитися до різних методик викладання, спробувати краще вивчити бодай одну з них, відточити на практиці і поділитися з іншими.
Софія Опацька додає, що “ми покликані плекати більше горизонтальних зв’язків між різними групами викладачів, щоб ділитись досвідом, а також щоб був стимул від колег (peer to peer) вдосконалювати зміст та дидактику курсів в бік High Impact learning. Найкраще це відбувалось би, якби викладачі самі стали “піонерами” в цьому процесі. А ресурси, які зараз спрямовані на розвиток викладачів, це підсилювали б”.
Викладацька майстерність і відгуки студентів
Для Світлани Хилюк важливо було почути від Адама Лонґкрофта про те, що є результати досліджень, які показують відсутність кореляції між рівнем викладання та оцінкою студентів, а також, що показником рівня викладання є learning outcomes. Цю думку прокоментувала і Наталія Ковальчук: “Наш головний інструмент вимірювання майстерності – відгуки студентів, потрібно сприймати критично, зважаючи на суб’єктивність і можливу упередженість (лектор дуже рішуче підкреслював цю обставину). Натомість важливим є моніторинг праці колег самими викладачами (через обговорення курсів, візити на відкриті заняття, дискусії на кафедрах)”.
